Василь Ганущак — майстер доброго, світлого слова: відомий у Калуші і за його межами публіцист, перекладач, поет, літературознавець і журналіст. Лавреат літературної премії ім. В. Стефаника. 25 січня йому мало б виповнитися 75 років.
Годину-спомин Василя Ганущака «Не вигаснув вогонь його душі» орагнізували сьогодні, 30 січня, у центральній бібліотеці імені Т. Шевченка.
Народився і виріс Василь Ганущак у селі Микитинці на Косівщині. Здобув освіту ветзоотехніка, відслужив у армії. У 1973 році вступив до львівського державного університету, звідки його невдовзі виключили за переконання. А потім – і позбавили львівської прописки.
«Сімдесяті…» — важко згадує дружина Валентина Корнійчук-Ганущак. Однак, згадує вона, мрія про Львів і особлива любов до цього міста не згасали у серці її чоловіка.
Так, із мрією про Львів, автор тривалий час працював на хімічному виробництві у Калуші, а вже з початком українського відродження став відомим як журналіст, перебував у чільних рядах міської інтелігенції. Обраний депутатом обласної ради першого демократичного скликання. На початку 90-х вийшла друком перша його збірка «Відрух».
«Василь мав на все на світі, і на себе в тому числі, свій погляд. Дивився по-своєму на себе, на щастя, на любов, на Україну. І іноді про це писав», — згадує модераторка зустрічі, Заслужена вчителька України Оксана Тебешевська:
Щастя це щось таке, мов та вежа з дитячих кубиків.
Хочеш поставити, аби була щонайвища
І ставиш кубик на кубик — мало,
Кубик на кубик – мало,
І раптом упала вежа!
До того ж, не надто й загуркотівши.
Просто схитнулась і впала,
І більше немає вежі.
Лежить замість неї незграбна купа,
Звалище кубиків
Не надто й загуркотівши.
А скільки болю!..
І добре, коли ти усвідомив, що то іграшкова вежа.
На зустрічі присутні численні друзі і знайомі родини Ганущаків, любителі художнього слова, творча молодь.
Друзі добрим словом згадували Василя Ганущака, який, на жаль, відійшов у вічність 2013 року. Насолоджувались його світлим, тонким, добрим словом.
