Історія сіл Студінського старостинського округу:
Студінка і Середній Бабин
Моє село - поезія душі…
«Пісня про Студінку»
Знову осінь в багрянім намисті
Відшукала на карті краплинку,
Закружляла у золоті листя
Моя рідна й прекрасна Студінка.
П’ю красу твою ніжну і вроду,
П’ю студених криниць твоїх просинь.
Тут тривогу і спокій знаходжу,
І наспівує пісню знов осінь.
Приспів:
Ой студена вода - джерельця
У пахучім зеленім барвінку,
Нахиляюсь і хочу напиться
Я з долонь твоїх, моя Студінко.
Я горджуся селом своїм всюди,
Що в затишній квітучій долині.
Тут привітні й турботливі люди
Проживають у кожній хатині.
Вас зустрінуть тут щиро й привітно,
Заспівають весело і дзвінко.
День похмурий промінням розквітне -
Отака-то є наша Студінка.
сл. М.Стасюк
муз. Я.Цимбалістого
«З Любов’ю про рідне село»
Де бистрая річка лама береги,
Де ряскою вкрились озера, ставки,
Немов Берегиня, тебе обійма
Улюблений Бабин – веселко моя.
Приспів:
Твоя Берегиня, Вкраїно твоя,
То мати, дружина, кохана й сестра
Твоя берегиня співає тобі,
Улюблений Бабин, заквітчаний мій.
Топтали чужинці отави твої,
Вдирались татари і сам хан Батий.
Та ти не скорився, піднявся з оков,
Пречистая Діва взяла під покров.
Послухай, дитино, запам’ятай,
Що миле село це - то твій рідний край.
Тут вперше свій крок ти зробив в Божий храм,
І перше причастя ти в ньому прийняв.
Смерека Д.В.
СТУДІНСЬКИЙ СТАРОСТИНСЬКИЙ ОКРУГ
Студінський старостинський округ утворений згідно з рішенням міської ради № 2688 від 28 листопада 2019 року в межах Калуської міської територіальної громади.
В складі округу є два населені пункти – село Студінка і Середній Бабин.
Найдавніші сторінки історії сіл…
с. Студінка – належить до Калуського району Івано-Франківської області. Протягом свого існування назва села змінювалася. Є згадка, що в 1451 році село Студьонка, де в той час власниками були Ян і Миколаєв з Войнилова (взято з арх. даних, автор Р. Домбовскі «Поділ адміністративний воїводства руського і Бельзького 15 віку»), пізніше село називалося Студінка.
За переказами, на території села була криничка з дуже холодною (студеною водою), отож поселенці назвали місцевість Студінкою.
Місце, де була криничка, збереглося, зараз тут проживає сім’я Овчар Г.І., до цього періоду є такі архівні дані: «Шляхтич з Хотина признав, що винен шляхтичеві Станіславу Кердею, свому стриєчному дядькові за 60 угорських флоренів половину села. Цю половину села Станіслав буде держати на застав до повної сплати флоренів» (городські і земельні акти т. 19 ст. 15.09.1488 року).
За переказами старожилів (Стус Ф.М., Вошка М.Г.) відомо, що перші панські палаци знаходились в північній частині села, біля лісу, де зараз поле Токарів; а де живе Пристай М.С. збереглися в землі підвалини фундаменту (Забаня). Ці панські будинки були спалені й зруйновані.
В 15-17 століттях територія нашого краю неодноразово піддавалась нападам татарської орди. В 1617 році – один з найбільших нападів. Калуш і довколишні села були дощенту спалені, в полон потрапило багато людей, не обминула Калущину і Хмельниччина. Польська шляхта жорстоко розправилася з учасниками визвольних повстань.
Під владою Польщі й Австрії
У 1857 році в селі жила поміщиця Сабіна Кожемінська. В той час в селі проживало 880 чоловіків, орної землі – 460 моргів, луків у селян було – 520 моргів, лісу – 2 морги.
У 1888 році в селі Студінка була 139 будинків, 928 жителів, 51 житель на території двору. В селі в той же час була церква, школа, каса позичкова з капіталом 368 злотих (Словнік географічне Крулевства Польського та інших крайов слав’янських, т.11., Варшава, 1890 р.).
Після зруйнування з невідомих причин польського палацу був побудований інший (в центрі села, де була колгоспна комора). Про дату його будівництва точно невідомо, але про те, що він згорів в час першої світової війни в 1917 році по причині воєнних дій, розповідають жителі села: Бульбан Ф.П., Машталір І.М. з переказів цих людей відомо, що в палацах жив поміщик Поляк Ян Скаржинські, помер в 1906 році.
Відомо, що в 1900 році нараховувалось 1133 осіб: з них чоловіків – 546, жінок – 584. На 1921 рік в селі було будинків – 241, населення 1193. З них українців – 1155, поляків – 27, євреїв – 11 («Скровіц мейцовосці жечи Посполитой»).
У 1926 році на віддалі 1 км від села на північний захід виник хутір «Парцеляція». В той час польський уряд насаджував своїх осадників мазурів, які одержували землі від держави безплатно, або за мізерну плату. Тут жили такі осадники, як Багранський, в якого біля хати був рибний став площею 0,16 га; Ліщинський, який був війтом, Ясінський та в 1929 році громаду села очолював Стус Томаш, секретарем був Овчар Йосип, їх обирали на загальних зборах. Сільська влада підпорядковувалась районному старостату, яке очолювали поляки. Староста скликав війтів для вирішення різних питань, зокрема податкового. Сплачувалися: ширварок (дороговий податок і податок за поле). Сума податку 15-20 злотих (добра корова коштувала 15 злотих). За неоплату податку екзекутори забирали з хати цінне майно. Після смерті Пілсудського, політика щодо України погіршилась. Організовувались волості, посада війта змінилась на посаду солтиса.
Українці оволоділи земельними наділами (від 2 до 5 моргів). Найбільше землі мали євреї Цукерберг, Райтер, Ильо (більше 8 га/Хана, сухарт, поляки Баграновський, Ягільніцька мали по 5-6 моргів поля. Приблизно третя частина селян не мала ні поля, ні коней, працювали в наймах. Найми їздовий у євреїв називався форналь, за роботу одержував 0,25 га города, (поки служив), пасовисько на ціле літо, 10 метрів дров, одна тонна сіна. У Цукерберга було 8 пар коней англійської породи, 60-70 худоби, м’ясних і молочних порід корови, які відгодовувались на м’ясо, стояли на стайні, м’ясо і сіно здавалось для потреб польського війська. Ціна землі залежала від її якості, в середньому 150 злотих за 20 арів. Заможні селяни мали не лише орну землю, а й ліс. Наприклад: Каштабарині мали 6 моргів поля і 5 моргів ліс, Фердинові – 3 морги лісу.
Жиди і ксьондзи на співку на сіно косили за 50 відсотків (із спогадів Цимбалістого).
В селі існувала школа. Її відвідували за бажанням. В 20 роках вона розміщувалась в невеликому одноповерховому будинку, що складався з двох кімнат. Це була початкова школа. Її директор був Михайло Бурладський, релігію викладав священник М.Чернега.
У 1926 році розпочалось будівництво сучасного приміщення школи. В 1932 році силами громади її добудовано. Освіта була чотирирічною, в школі навчалося близько 980 дітей. Директором школи в 29-30 роках був Коваль. Він відкрив 6- ти річну школу, вивчались польська мова, математика, природа і географія Польщі, українська мова. Більшість вчителів були поляками. Директорами школи після Коваля були: Дутка, І.Лукозич, євреї Гореляк, Караїм С.Ю., Руденко П.Р., Шевчук К., Сирота Г.Ю. Організацій в школі не було. В селі були організації від просвіти: «Вишкіл хліборобської молоді», «Вишкіл рідної школи», «Самоосвітній гурток». Діяльність цих гуртків не переслідувалась поляками. Ставились вистави. Керували гуртками Вошка Михайло, Цимбалістий І., Дмитрів І.В.. В Калуській гімназії із Студінки вчилися Козоровський Іван, Масляк Іван, Андрусів Іван.
В селі існував чоловічий, жіночий хор, хор Союзу Українок. На добровільних засадах ним керував Цимбалістий І., секретар «Просвіти», освіту здобував самотужки, нотну грамоту вивчив від сина вчителя Бурладського. Виступали на оглядах в Калуші, Войнилові, на сільських фестинах. Проводились ігри, грав оркестр. Дозвіл на проведення фестин одержували в Калуші. Молодь вдягалась в український одяг, співали «Ще не вмерла Україна», піднімали синьо- жовті прапори.
Медичне обслуговування було платним. В селі лікаря не було, тільки в Калуші: Білецький – головний лікар, Жовнірович – дозорський, Зімборик, Белей (у Войнилові).
Молодь, в основному, працювала на полі, пізніше почали організовуватися курси продавців. Існував загальний військовий обов’язок. На службу брали юнаків 20-ти річного віку, зростом не нижче 175 см, придатних за станом здоров»я. Служба тривала 2,5-2 роки, переважно в польських містах.
Жили селяни переважно в двокімнатних будинках, вкритих соломою, часто жили у будинку в сім’ї. В хаті стояло дерев’яне ліжко, стіл (із свідчень жителів села Цимбалістого М., Андрусів М.Ф., Атаман М.С.)
Статистичні дані по селі Студінка за 1931 рік говорять про те, що в селі житлових будинків було 252, жителів – 1478 чол., з них українців – 1230, поляків – 245, євреїв – 3.
Кількість господарств за обсягом землі га:
0-0,5 га - 22 госп.
0,5-1 га - 35 госп.
1-2 га - 87
2-3 га - 62
3-4 га - 24
4-5 га - 19
5-10 га - 21
10-21 га - 1
50-100 га - 1
Загальна площа орної землі, луків і пасовищ, садів, городів – 557 га, церкві належало – 3 га. Серед найзаможніших господарів був Цюпик І., який мав 15 га землі, власний млин і рибний став, площею 0,20 га (Політіческа і економіческа монографія Калушского повета Станіславского воєводства 1934)
Протягом 26-32 років громадяни села Студінки Хемич Д.О., Овчар М.С.,Цимбалістий Матвій мали власні крамниці. В селі працював коваль Козоровський Йосип.
Громадяни Луцак Гнат та Вирастюк Іван працювали в Калуському калійному комбінаті, ще кілька чоловік працювали в Калуші на інших роботах.
Основна маса населення займалося с/г виробництвом.
.jpg)
Пам’ятний хрест на скасування панщини
Середній Бабин – Паднева - Бабина -Бабин - Середній Бабин
Це старовинне поселення є одним з найдавніших не тільки на Калущині, а й на Прикарпатті. Перша письмова згадка належить до 7-го квітня 1438 року. (Акти громадські й земські(далі в тексті - АГЗ. -Авт.).-Львів, 1887, т.12,с.35, №302). В ній йдеться про Князя Добраніч, що походив із села Падева (а саме такою була первісна назва села Бабина-Бабин). Що цей Князь Добраніч був вихідцем саме з Падневої, засвічує інший документ, датований 5-м травням 1438р. (див.:АГЗ,т. 12.с.43, №379) і написаний через місяць після другої судової справи, яка стосувалася Князя Добраніча. В одному з документів зазначено, що село Паднева розташоване біля річки Чечва. Назва Чечва в письмових джерелах зустрічається значно частіше ніж назва Лімниця (або ж Ломниця). Отже, обидва документи мовлять про одне й теж село – Паднева (згодом – Бабина).
Невідомо достеменно, в якому році село Паднева змінило свою первісну назву на Бабин, а сталося це десь між 1440-1457 роками. Так, документ, писаний в Галицькому громадському суді 27 лютого 1457 р. зафіксував уже нову назву села- Бабина(див, АГЗ.т.12, с.№4244).В цій згадці названо якогось Бартоша з Бабини -– чи то вихідця з цього поселення, чи то його власника. Ширша згадка про село Бабина – а точніше, про його власника – належить до 20 жовтня 1766 р. (див.:АГЗ.-т.12,с.314,№3316). З наведеного тексту в документі, де село Бабина згадується з іншими відомими й нині селами Калущини – такими, як Підгірки, Тужилів та Боднарів, можна зрозуміти, що йдеться таким про село, розташоване в даній місцевості.
Всього ж село Бабина в хv ст. згадується в записах Галицького земського суду(з різних причин) сім разів:1457, 1466, 1475, 1478, 1485, 1486, 1497 рр.(див.:АГЗ,-т.19,с.204,272,280,190;№№1033,1072-73,1484,1504,1592-93). Протягом всього ХV ст., якоїсь частини ХVІ-го село Бабина – разом і селами Бишів Галицького і Дрищів(тепер Підлісне) Монастириського районів Івано-Франківщини та Тернопільщини відповідно – належало шляхетській родині Жолендзів (Жолудів). Село Дрищів у свою власність від короля Ягайла одержав 1421 року якийсь Альберт Жолендз зі Свинар. Коли ця родина стала власником ще й села Паднева-Бабина-невідомо. Якби ми зуміли відшукати дарчу або ж підтвердну королівську грамоту на надання комусь із родини Жолудів у власність села Паднева, тоді б змогли віднести час першої писемної згадки про це старовинне поселення до значно давнішого часу, ніж 1438 рік, Однак, можемо не сумніватись в тому, що Паднева-Бабина була заснована, як мінімум у першій половині ХІV ст. Адже поселення в давнину містилося біля водних артерій та на рівнині в першу чергу.
Між 1497 та 1787 роками село змінило свою назву Бабина на Бабин. За свідченнями львівського краєзнавця П.Сіреджука,»село Паднева з 1627 по 1820 мало назву Бабин, а з 1820-го і до нашого часу – Бабин- Зарічний» (див. ст. » Як і колись заселялись Прикарпаття»,-«Жовтень»,1984,№2.с.103).
Від часу першої писемної згадки про село Паднева – Бабина – Бабин і до зафарблення нашого краю Австрією в 1772 році це поселення належало до Руського воєводства, Галицької землі, Галицької волості; а з часу, коли село Калуша 1539 року стало містом, – також до Калузького староства.
Йосифинська та Францисканська метрики (1785-1788 і 1819-1820 рр.) засвідчують існування тільки одного населеного пункту Бабин, який належав до громади Бабин, Студінської Домінік, Стрийського циркулу (округу). 1854 року були утворені адміністративні центри - повіти, село опинилося в складі новоутвореного Войнилівського повіту, а також Стрийського округу, Самбірського окружного суду. Однак Войнилівський повіт проіснував недовго і після його розформування село Бабин перейшло до повіту Калуського.
Із «Енциклопедії до краєзнавства Галінції», автором якої є Антон Шнейдер (див.:Т.1-1974.с.106, мова польська), ми довідуємося:» Село Бабин розташоване в 11-ти милях від Стрия, 1,25 милі від староства в Калуші та в одній милі від Войнилівського торгу (миля австрійська-7520метрів). Серединою села проходить в південному напрямі тракт урядовий Бурштинський. Паралельно з тим трактом проходить туди інша дорога через рівнину над річкою Ломницею. Старою дорогою звана – з Войнилова до Калуша. З обидвох тих трактів виходить тут декілька менших доріг у напрямі східному і західному, а саме: до Довпотова через ліс Бабинський та дорога Боднарівська на південь з перевозом на річці Ломниця. Перевіз в тому місці на Ломниці існує між Бабином Середнім та Бабином Зарічним».
В цьому місці долина Ломниці є широка. Дуже славні є тут пасовиська для волів. Селяни, в основному, заняті випасанням волів, від чого великі ярмарки волові бувають в сусідніх з селом містечках – в Калуші та Войнилові.
За статистичними даними, взятих перед 1874 роком, ціле село лічить 168 домів дерев’яних. В селі є: один урядовець, 6 військових, 131 господар, 25 халупників, 1 гендляр, 3 ремісники та 3 шинкарі - всі жиди; 207 найманих робітників і слуг та 769 жінок і дітей, що становить в загальному сумі 1146 душ. В селі мешкає декілька шляхетських родин.
Населення Бабина займалося ще сплавом лісу, теслярством та бджільництвом (яке до середини ХІХ ст. занепало). Сільська печатка є круглої форми, величиною з таляр, великою діаметра, на якій зображений селянин у шапці з широким дном, він з довгим ножем, повернутий вліво, а величезною косою на плечах. А перед селянином дерево, ніби пень зісохлий, з обтятою кроною без листя, а навколо напис, як сама печатка, недбало викарбуваний, який починається з правого боку згори і є такого змісту:» Печатка громади Бабинської» сільським війтом у 1869 році був Петро Лучка.
Близько 1717 року село Бабин ділилося на дві частини: Дворище, яке належало панам Прилуським, та Жураківщина, що належала Жураківський. 1755 році донька Антона Прилуського Анна зі своїм чоловіком Яном Роляном продали свою частину села Бабин Янові з глейова, Голейовському, за 44 тисячі золотих римських. 1786 року одступив Ян Голейовський село своєму синові Янові Бонавентурі, який своїм заповітом 1790 року відступив його своєму синові Юліанові. Цей Юліан заклав на межі з селом Слобідка поселення Юліанівна. По смерті графа Юліана Голейовського 1820 року все село, як його власність, перейшло у спадок до його малолітніх дітей- спадкоємців Еміліана та Антона, графів Голейовських. По смерті в 1839 році графа Еміліана, як співвласника села Бабин, належна йому частина села перейшла у власність до брата Антона, яку останній разом зі своєю частиною села цілком перейшло у власність одного з братів Розвадовських- Бартоломія. Частину села, належну Жураківський, Жураківщину, яку придбали у Прилуцьких Марципан Жураківський з дружиною Донатою, син цих же панів Вацлав Жураківський 1743 року продав Альбінові та Маріанні(що походила з Цемеринських) Островським за 1800 злотих римських. Діти стровських продали в 1786 році свою частину Жураківщини за 2648 злотих римських і 15 крейцерів Янові Бонавентурі Голейовському. 1789 року ще якась незначна частина Жураківщини нележала Єжи Жураківському; однак пізніше вона перейшла в руки Голейовських та Розвадовських.
Погорільці…
«1957р…. початок весни. Близько 00:00 спалахнула яскравим смолоскипом церква. За 1-2год. тут зосталось згарище і попіл. Люди знали, що такі «випадкові» пожежі вже були в області, але вони не зломили людської волі. В години біди, нас об єднала Божа сила – не встигли опам’ятатись райкомівські діячі, як через місяць церква вже знову функціонувала. Збудували своїми руками набагато скромнішу будівлю, але швидко і без сторонньої допомоги….»
Олег Гусак
син священника Миколи Гусака
Згоріти може все, але не згарає в серці народу віра, надія і любов…
настали нові часи і небайдужі студінківці збудували новий храм, освячений у 1996р.
На місці згорілої, у 1957р. церкви Студінською громадою збережено освячене подвір’я та фундамент старої церкви, і в центральній його частині встановлена ротонда Пресвятої Богородиці.
