2 квітня 1990 р. в нашому місті у ПК «Мінерал» відбулося перше засідання Калуської міської ради нового демократичного скликання, а вже невдовзі депутатами було проголошено «Декрет про владу» в місті. Ця подія сповістила про прихід нової влади, яка відкрито ставила на порядок денний національне і духовне відродження, державницький поступ.
До Вашої уваги уривок із спогадів очевидця та учасника тих знаменних подій:
ПЕРШІ УРОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ!
Роки першого демократичного скликання Калуської міської Ради були багаті на події. Згадуючи цей час, хотів би зупинитися на кількох подіях:
1) підготовка і проведення виборів в 1990 році;
2) перші офіційні міжнародні конфлікти;
3) серпневі події 1991 року та проголошення незалежності України.
Якщо згадати, як проходили перші демократичні вибори, то слід відзначити, що узгодження дії опозиційних до комуністичної влади сил дали такий високий результат: зі 100 депутатів новообраної ради тільки 10 були від комуністичних висуванців.
Раніше, як відомо, у «виборах» завжди перемагали представники «непорушного блоку комуністів і безпартійних». І побороти цю машину було непросто. Але якраз тоді перемогла твереза оцінка ситуації з боку новостворених організацій. У Калуші на той час існувало два товариства української мови: «Відродження» та «Просвіта», навколо яких згуртувалися активні калушани. Виборчі округи були поділені між цими товариствами і ніхто не висував на погоджений округ своїх представників, а спільно затверджувались єдині кандидати від опозиційних до комуністів сил.
Кожне товариство української мови мало по 50 округів, на які висунуло кандидатів у депутати. Збори проводились в концертному залі культосвітнього училища.
Головуючий називав номер виборчого округу, і хтось від присутніх оголошував спільну наперед кандидатуру. Усе проходило згідно з домовленостями. Оголошується виборчий округ, по якому товариство «Просвіта» узгодило кандидатуру Ігоря Гаврилюка – голову міського товариства «Просвіта». У цей час мав виступати Богдан Яковина, назвати кандидатуру Ігоря Гаврилюка. Але Богдан чи не почув номер округу, чи відволік свою увагу, і сталася заминка. Цим скористалися представники «Відродження», які оголосили кандидатуру лікаря А. Свидиренка. Збори одностайно проголосували. Це був серйозний недогляд. Правда, кандидатуру І. Гаврилюка потім підтримали висуванням до обласної Ради.
Якби не було такого упущення, хто знає, як би було далі. На моє переконання, І. Гаврилюк був би кандидатом на посаду голови Калуської міської Ради.
Після виборів, коли стали відомі новообрані депутати міської Ради, постало питання: кому бути головою міської Ради. Товариство «Відродження» висунуло кандидатуру Василя Івасюка, а товариство «Просвіта» почало заново обговорювати свою кандидатуру. У результаті погодили мою кандидатуру. І почалась підготовка до першої сесії. У першому турі обидві кандидатури, Василь Івасюк і Богдан Романюк, отримали однакову кількість голосів – по 47 кожен.
За тодішніми правилами обидва вважались необраними і не мали права повторно висуватись.
На повторному голосуванні депутати від «Просвіти» довго вмовляли висуватись Романа Сушка. Він тоді планував свою наукову діяльність і мав великі перспективи. Але вкінці погодився стати кандидатом на посаду голови Ради. Товариство «Відродження» висунуло Мирона Кравчука.
За результатами голосування, головою міської Ради обрано Романа Сушка.
Слід сказати, що Калуська міська Рада з перших днів своєї роботи активно включилася в політичне життя України. Було багато роботи як у галузях медицини, освіти, екології, комунального господарства, релігії, так і в загальнодержавних питаннях. Багато ініціатив було спрямовано на те, щоб про Калуш знали як в Україні, так і за її межами.
Пригадую, як голова міської Ради Роман Сушко вийшов на організаторів міжнародної конференції щодо місцевого самоврядування. Конференція проходила в м. Кракові (Польща). На неї відрядили двох делегатів: Євгена Гірника, який тоді був головою міськвиконкому, і мене (я тоді був секретарем міської Ради).
На конференцію з’їхалося багато представників країн Східної Європи. Були там і від прибалтійських держав, Білорусії, Росії і були ми з Калуша та представляли Україну.
Український державний синьо-жовтий прапор висів поряд з державними прапорами інших країн-учасниць.
Що цікаво, про нашу делегацію ніхто з посольства не знав, і спочатку не відвідав конференцію. Але вже через день, до Кракова прибув представник посольства України.
Так Калуш нагадав Європі про Україну на цій конференції.
Була неділя 19 серпня 1991 року. Я поїхав раненько до Коломиї, де мали відкривати пам’ятник Степану Бандері. Зібралось всенародне віче. Були виступи. І тут стало відомо про путч в Москві. Я терміново повернувся до Калуша.
По-різному реагували калушани на цю подію. Багато комуністів негайно почали сплачувати членські внески, які вже тривалий час не здійснювали. Деякі раділи майбутній розправі над новою владою. Але до честі депутатів, членів виконкому, громадських активістів, ніхто з них не панікував.
Голова міської Ради Роман Сушко був переконаний у тому, що путч скоро закінчиться. Постійно засідала президія Калуської міської Ради, на якій вироблялися рішення на різні ситуації, було опубліковано звернення до жителів міста, району із закликом зберігати спокій, не піддаватися паніці.
Так сталось, що 20 серпня 1991 року мені виповнилось 40 років. У цей час моя дружина з дітьми перебували на відпочинку в Одесі. Ми з членами виконкому, президії, районним керівництвом та кількома депутатами вирішили відсвяткувати день народження. І це був пам’ятний день народження.
Наступного дня, в Калуш приїхав член Президії Верховної Ради УРСР Дмитро Павличко. Він розповів про події, які відбувалися в Києві, Москві, вислухав наші міркування і висловив переконання, що все буде добре для України.
На той час з ініціативи В’ячеслава Чорновола і НРУ в Україні була зареєстрована Асоціація демократичних Рад і демократичних блоків в радах, яка об’єднувала представників новостворених політичних і громадських організацій, що займали державницьку позицію.
На 23 серпня 1991 року в місті Дніпродзержинську (тепер м. Кам’янське) було призначено чергові збори Асоціації. На ці збори було делеговано мене як секретаря Калуської міської Ради, а вона була офіційним членом Асоціації.
І от 24 серпня 1991 р. в Києві проходить сесія Верховної Ради УРСР, а в Дніпродзержинську члени зборів Асоціації з нетерпінням слідкують за ходом подій. І тут приходить звістка, що Верховна Рада України прийняла Акт Незалежності України. Сказати, що ця звістка була для мене надзвичайною – це не сказати нічого. Більшість делегатів підтримали Акт. Але було і багато таких, хто говорив, що не треба зараз було голосувати за цей документ, а краще було почекати, щоб Борис Єльцин розправився з комуністами і т. п.