Мікропластик — це крихітні частинки пластику розміром від 1 нм до 5 мм. Деякі з них можна побачити неозброєним оком, інші практично невидимі, однак вони все одно можуть впливати на організм людини.
Мікропластик потрапляє до людського організму з їжею та напоями по харчовому ланцюгу: планктон споживає ці частинки, риба з’їдає планктон, а людина — рибу. Підраховано, що той, хто регулярно їсть морепродукти може за рік проковтнути близько 11 тисяч мікрочастинок пластмаси.
Але, найбільшу загрозу мікропластик становить не лише через свою присутність у воді чи їжі, а й через хімічні речовини, які входять до його складу або осідають на його поверхні. Йдеться про так звані ендокринні руйнівники — сполуки, що здатні втручатися в роботу гормональної системи. До них належать, зокрема, бісфенол А (BPA), фталати, нонілфенол та інші подібні речовини.
Потрапляючи в організм, ці сполуки можуть наслідувати дію природних гормонів або, навпаки, блокувати їхню роботу. Найчастіше порушується баланс статевих гормонів — естрогену, прогестерону та тестостерону. У результаті можливі збої в репродуктивній функції, порушення розвитку, проблеми з обміном речовин і підвищення ризику виникнення онкологічних захворювань.
Найбільший ризик впливу ендокринних руйнівників існує для вагітних жінок і дітей раннього віку. У період внутрішньоутробного розвитку та в перші роки життя формуються органи, мозок і нервова система, тому будь-яке гормональне втручання може мати довготривалі наслідки.
Звідки ж береться мікропластик?
Джерелом мікропластіку стаємо ми самі, коли використовуємо речі з різних пластмас і синтетичні тканини. У цьому випадку така перевага полімерів, як довговічність, стала одночасно їх недоліком. Так, при попаданні в грунт викинуті пластмасові вироби не зникають безслідно, а з часом перетворюються в мікропластик, який буде існувати ще дуже довго. Подібний процес відбувається в морях та річках. У наших будинках і на вулицях теж відбувається утворення мікропластику: синтетичний одяг при пранні втрачає частинки полімерних волокон, які потрапляють у стічні води, пластмасові предмети поступово руйнуються, автомобільні шини стираються та інше.
Ще одним джерелом мікропластику є косметика. До її складу можуть входити мікропластикові частинки (мікрогранули), які використовуються як скрабуючі елементи, загусники або плівкоутворювачі в кремах, гелях для душу, зубних пастах і декоративній косметиці. Після використання такі частинки потрапляють у стічні води, а згодом — у річки та водойми, де накопичуються в навколишньому середовищі.
Як зменшити вплив мікропластику на здоров’я?
Повністю уникнути контакту з мікропластиком сьогодні практично неможливо, однак можна суттєво скоротити його вплив:
Передусім варто відмовитися від одноразових пластикових виробів — посуду, ватних паличок, вологих серветок, пакетів тощо, адже існують більш екологічні альтернативи.
Обирайте товари з тих видів пластику, які можна здати на переробку. Це відтермінує утворення мікропластику та зменшить його накопичення.
Звертайте увагу на склад косметики. Мікропластик може позначатися як: acrylates copolymer (AC), polyethylene (PE), polyamide, polyurethane, polypropylene тощо. Варто обирати засоби з екомаркуванням — сертифікована косметика не містить мікропластику.
Дехто використовує спеціальні мішечки для прання синтетичних речей, щоб затримувати мікроволокна. Однак зібраний пил все одно потрібно утилізувати, і в кращому випадку він потрапить у ґрунт. Тому доцільно надавати перевагу одягу з натуральних тканин.
Пам’ятайте, що проблема мікропластику — це не лише питання екології, а й питання здоров’я кожного.
Лікар з гігієни праці Калуського РВ
ДУ «Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ » Тетяна БЕРДИЧЕВСЬКА