Катерина Матвіївна народилася, провела дитинство і юність у селі Дуліби на Рівненщині. Створила сім’ю із командиром УПА. У шлюбі народилася донечка. Та, на жаль, у щасливу сім’ю прийшла біда: чоловіка підступно убили енкаведисти. Її ж із родиною 1947 року вислали на Урал. Невдовзі із заслання в Україну вдалося повернути доньку, яку взялася виховувати родичка.
Катерина Савчук пробула у засланні до 1962 року. Болючими спогадами назавжди закарбувалися труднощі і поневіряння.
Надалі повернулася у рідне село. Працювала у колгоспі ланковою. За сумлінну працю, вправність та старанність була неодноразово нагороджена.
У Калуській громаді Катерина Савчук проживає більше 20-и років. Сюди переїхала до доньки, яка, на жаль, померла чотири роки тому. Зараз пані Катерину доглядають онуки, правнуки. Підростають праправнуки.
Українському роду — нема переводу! Не зважаючи на складну долю, Катерина Матвіївна зуміла зберегти людяність, порядність, передати дітям, онукам щедрість, патріотизм, любов до людей і до рідної землі.
У цей особливий день бажаємо Катерині Савчук міцного здоров’я, родинного затишку у колі найближчих людей, хорошого настрою, віри у добро і справедливість, миру на душі, у родині, в Україні!