13 листопада - Міжнародний день незрячих людей. Це нагода ще раз привернути увагу до потреб людей із порушеннями зору та замислитися, наскільки доступним є простір, у якому ми живемо, працюємо, навчаємося й отримуємо послуги.
Для людини, яка не бачить або має значні порушення зору, звичайні для багатьох речі можуть стати щоденним викликом: самостійно перейти дорогу, знайти потрібний кабінет у лікарні, зорієнтуватися на зупинці, прочитати оголошення чи скористатися адміністративною послугою.
Тому безбар’єрність починається з конкретних рішень, які дають людині більше самостійності та впевненості.
У Калуській громаді поступово впроваджують такі рішення. Зокрема, в закладах, установах встановлюють інформаційні вказівники зі шрифтом Брайля. Вони допомагають людям із порушеннями зору орієнтуватися у приміщенні та знаходити потрібні кабінети.
Ще один напрямок — облаштування міського простору. Під час робіт із благоустрою пішохідних зон та переходів на вулицях громади використовують тактильні елементи. Тактильна плитка допомагає людям із порушеннями зору визначати напрямок руху, наближення до переходів та потенційно небезпечних ділянок.
Важливою складовою безбар’єрності є також доступ до інформації. На офіційному сайті Калуської міської ради є окремий режим «Людям із порушенням зору», який можна обрати на головній сторінці. Він передбачений для зручнішого користування вебресурсом людьми з порушеннями зору.
Важливою подією у розвитку безбар’єрності стало й освячення у травні цього року в Соборі всіх святих землі української ПЦУ тактильної тифлоікони «Богородиця Манявська».
Унікальна тифлоікона «Гошівська Богородиця» знаходиться і в УГКЦ Архистратига Михаїла.
Відтепер люди з порушеннями зору можуть пізнавати сакральний образ через дотик, долучаючись до духовного життя громади.
Водночас доступність — це не лише облаштована інфраструктура. Вона залежить і від нашої щоденної поведінки.
Якщо зустрічаєте людину з білою тростиною, не поспішайте самостійно брати її за руку чи вести. Спочатку запитайте, чи потрібна допомога. Якщо людина погоджується, запропонуйте їй узяти вас під лікоть. Попереджайте про сходинки, бордюри, перешкоди та зміну напрямку руху.
Не залишайте самокати, велосипеди, рекламні конструкції та інші предмети посеред тротуарів. Не паркуйте автомобілі на пішохідних переходах і тактильній плитці. Те, що для одних є незначною незручністю, для незрячої людини може стати серйозною перешкодою.
Спілкуючись із людиною з порушеннями зору, звертайтеся безпосередньо до неї, а не до супроводжувача. Пояснюйте напрямок словами, а не жестами. І пам’ятайте: допомога має бути тактовною та не позбавляти людину права самостійно приймати рішення.
Попри вже зроблені кроки, у громаді залишається чимало завдань. Безбар’єрність починається з поваги до людини та розуміння її потреб. Це можливість не залежати від сторонньої допомоги там, де можна створити належні умови для самостійності.
Пам’ятаймо про тих, хто поруч. Помічаймо перешкоди, яких інші можуть не помічати, і не залишаймося байдужими. Адже громада стає доступною тоді, коли кожен її мешканець має можливість вільно пересуватися, отримувати послуги та повноцінно брати участь у житті суспільства.