На подвір’ї прихистку для внутрішньо переміщених осіб у Калуші лиш тільки встановили нову пісочницю, гірку і лавки. Бетон ще сохне, але біля пісочниці відразу зібралися дітлахи. Їх тут, загалом, 16. Найменшій не виповнилося і місяця. За ними наглядають мами і бабусі.
Спокійна сімейна атмосфера. Якщо не враховувати, які обставини змусили цих людей познайомитись, мешкати поряд і допомагати один одному усім, чим можна.
Надія Анатоліївна переїхала на Прикарпаття минулого року з-під Бахмута. Із нею – донька і троє онуків.
— Я думаю, що у нас нічого не залишилось. Бахмут же ввесь розгромлений. Та і місцевість довкола теж. Зв’язку із людьми, які там, немає. Я думаю, що з нашої оселі уже нічого не залишилось… — каже Надія Анатоліївна.
Пані Світлана переїхала із Світлодарська, що на Донеччині. Там було «гучно» і до повномасштабного вторгнення. Тому люди трохи звикли, але у березі минулого року вирішили їхати, фактично, «в нікуди». Так із донькою опинилися у Калуші. А потім до родини доєднався і син-студент із Харкова.
— Ми знаємо, що наша оселя вціліла. Але там зараз мешкають російські… та навіть не знаю, як їх назвати, — каже пані Світлана. — Нас тут дуже добре зустріли. Гарно ставляться. Комфортні умови. Але ми хочемо повернутися додому. Кожна людина тягнеться до рідного місця.
Донечка пані Світлани Валерія завтра святкуватиме 10 років. Вона із нетерпінням чекає початку навчального року.
Пані Каміла тільки вивозить надвір візочок із крихіткою Марією. Вона виїхала із Харківської області. Спочатку – до Польщі, а потім і до Калуша. Марії ще немає і місяця. Із батьком донечки Каміла познайомилась тут, у Калуші. Він теж – із числа внутрішньо переміщених осіб. Створили сім’ю. Народилася донечка. Крихітку бавлять усім прихистком.
— Допомагають усім. Навіть залишалися із дитиною, коли треба було йти виробляти документи. А як нас зустрічали із пологового, — Марія упевнено продовжує. — Ми хочемо залишитись тут, у Калуші. Тут нам дуже добре, нам уже, як рідне, багато друзів. Там, на Харківщині, зараз тихо. Але так склалося, що тут, у Калуші, у мене набагато більше рідних людей.
Громада допомагає, як може. З останнього – облаштовані коштом місцевого бюджету невеликий дитячий майданчик і лавки. Тепер люди зможуть комфортно проводити час і надворі.
Звичайна лавка, пісочниця, на перший погляд, звичайний будинок, об’єднує довкола себе так багато людських переживань і багато болю. І так багато надії.
