У січні 2014 року Ігор Дмитрів уперше приїхав на київський Майдан. Долучився до активістів 3-ї сотні Самооборони. Був охоронцем наметового містечка, брав участь в акціях Автомайдану.
Удруге разом із земляками та своїм товаришем Володимиром Шульганом Ігор повернувся до Києва в лютому. Він виїхав із побратимами з Івано-Франківська 18 лютого, а 19 лютого вже був на Майдані. Увесь час стояв на передовій. Зранку 20 лютого спілкувався з братом, якому повідомив, що разом із побратимами йде у наступ.
Близько 9:20, коли силовики відійшли до так званої снігової барикади поруч із верхнім виходом зі станції метро "Хрещатик" на Інститутській, Ігор Дмитрів разом із Володимиром Шульганом та іншими протестувальниками піднімався вгору Інститутською. Невдовзі друзі опинилися в різних місцях: Володимир – біля "Жовтневого палацу", а Ігор разом із чотирма іншими протестувальниками піднявся непарним боком Інститутської в напрямку до виходу зі станції метро "Хрещатик". Зберігся відеоматеріал, на якому зафіксовано останні хвилини життя Ігоря Дмитріва.
Із засобів захисту на ньому були металева військова каска, будівельні окуляри, алюмінієва пластина, яка прикривала бік, та невеличкий протиударний алюмінієвий щит. Однак алюміній не захистив від куль: о 09:21 Ігор Дмитрів отримав чотири вогнепальні поранення. За кілька хвилин до нього підбіг інший майданівець – Андрій Дигдалович, який покликав на допомогу побратимів, але в цю мить його самого було смертельно поранено. Кілька протестувальників, прикриваючись щитами, відтягли Ігоря від небезпечного місця вниз по Інститутській та донесли до будівлі КМДА. Але поранення були несумісними з життям: кулі пошкодили легені, нирку та аорту.
20 лютого близько 17-ї години надійшла офіційна інформація з Київської міської клінічної лікарні № 17 про те, що Ігор помер.
Ігореві Дмитріву було 30 років.