Цей день — про біль, який не має терміну давності. Про людей, чиї життя забрав терор, про пам’ять, яку неможливо стерти.
Росія у війні проти України систематично використовує терор як зброю. І це почалося не 24 лютого 2022 року. Ще з 2014 року, після окупації Криму та частини Донецької й Луганської областей, російська агресія супроводжується переслідуваннями, викраденнями, катуваннями та вбивствами цивільних.
Після початку повномасштабного вторгнення терор став ще масштабнішим: ракетні та дронові удари по житлових будинках і містах, знищення цивільної інфраструктури, масові вбивства, катування, насильницькі депортації українських дітей та інші злочини.
За кожною цифрою — людське життя. За кожним загиблим — сім’я, друзі, мрії, плани, ціле нездійснене майбутнє.
Сьогодні ми згадуємо всіх українців, які стали жертвами російського терору. Тих, кого вбили у власних домівках. Тих, хто загинув під обстрілами. Тих, чиє життя забрала окупація. Тих, кого катували лише за любов до України. І тих, чиї імена назавжди залишаться в нашій пам’яті.
Ми не маємо права звикати до болю. Не маємо права забувати.