Кладовище існувало близько двох століть – з 1790 року до (приблизно) 1975 року. За деякими даними, тут є до 10 тис. поховань. Слід врахувати що, частина мікрорайонів міста мали свої кладовища, окремо хоронили і калуських євреїв. Звичайно, що перші поховання не збереглися, бо тоді встановлювали дерев’яні хрести, які стояли 50-60 років. Найстаріші, ідентифіковані, надгробки датуються 1810-1812-ми роками.
Тут поховані сотні людей, які колись займали високе соціальне становище та були громадсько активними учасниками суспільних процесів. Це ціла плеяда визначних людей Калуша: композитор Дмитро Коржинський, молода дівчина Надія Відоняк, яка воювала у лавах УПА, лікар-австрієць Маркел Роженковський, поховані батьки та брат українського прозаїка Михайла Козоріса, родина священика Володимира Тисовського та багато інших непересічних людей.
У XVIII-XIX ст. Калуш був мультинаціональним. Крім українців, у ньому проживали поляки, євреї, австрійці. Чимало іноземців приїжджали до Калуша на роботу в Саліні («Акціонерне товариство експлуатації солі поташової» – «ТЕСП» (польською – «TESP», Spółka akcyjna eksploatacji soli potasowych)).
На кладовищі – багато авторських робіт, за якими можна здогадуватися про статус померлих. Адже замовити такий надгробок коштувало недешево. Це роботи відомих, на той час, скульпторів Маріана Антоняка, Генріха Пер’є, Шінзера, Кордела та калуського скульптора Хоміцького – загалом близько 15-16 робіт, що є цінними як монументальні пам’ятки. У своїх роботах Маріан Антоняк використовував червоний камінь, з якого зроблені хрести й тумби. Оздоблення – у вигляді маків чи листочків винограду. Зі скульптур – ангели або скорботна Діва Марія. Львівський скульптор Пер’є полюбляв чорний граніт. Пам’ятники виготовляли з мармуру, граніту чи пісковика. Більшість з таких надгробків є пам'ятками історії та мистецтва.
Старий цвинтар – це історія нашого міста, яка потребує ретельного дослідження, адже без минулого немає майбутнього, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього.
