Версія для слабозорих Інвестиційний портал м.Калуша

Історія Калуша

   Перша письмова згадка про Калуш була знайдена в дванадцятитомнику Галицьких гродських книг (Галицьке староство, яке було в той час під Польською короною) і датована 27 травня 1437 р. Мова йшла про «суд у найближчий вівторок після Трійці з участю королівського чоловіка Драгуша із Калуша проти Митька із Куроша». Назва міста правдоподібно походить від слова «калюші»: природних сольових джерел, в яких у давнину добували сіль.

Із попередніх століть Калуш не зберіг ані замку, ані оборонних мурів з брамами та вежами, ані архітектурних ансамблів минулих часів. Але достеменно відомо, що вже у XV ст. він стає значним поселенням, яке володіло солідними соляними промислами. Новозбудованому костелові дарується перша солеварня. У 1553 році соляні промисли були передані польським королем шляхтичеві Сем’яковському за вірну службу короні.

До 1549 р. Калуш залишався селом, яке входило до складу Галицького староства. У 1549 р. польський король Сигізмунд Август уповноважує Белзького воєводу, коронного гетьмана і Галицького старосту Миколу Сенявського заснувати місто Калуш з відповідною юрисдикцією на самоврядування. З цього року Калуш стає «вільним містом» на Магдебурзькому праві із власним гербом, який трьома топками солі на червоному тлі свідчить про солеваріння як основний промисел. В місті був створений міський магістрат (міська рада). Його очолював бургомістр, якого обирали громадяни. З того часу Калуш перетворився на адміністративний центр, до якого належала низка сіл. За розпорядженням короля, на його узгір’ї було збудовано замок, який від самих низин оточували вали. Будівлі, що належали замку, були сполучені підземними ходами. Калуш, як і інші міста Галичини, перетворився на фортецю для боротьби проти турецьких і татарських набігів.

Калушани доклали чимало зусиль, аби звільнитися з-під польської опіки за часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Восени 1648 року у місті було створено українське самоврядування на чолі з бургомістром Грицем Воликовичем. Алу у грудні того ж року українських урядників у Калуші спіткала жахлива трагедія: усіх їх було страчено поляками.

Під час першого розподілу Польщі у 1772 році Калуш, як і вся Галичина з частиною Волині, потрапляє під владу Австро-Угорщини. Ремісник, спеціалісти з найрізноманітніших галузей промислового виробництва розгортають тут виготовлення солі, селітри, поташу тощо.

У 1848 році в Галичині скасовують панщину та впроваджують демократичні інститути, дозволяють навчати дітей рідною мовою, відкривають читальні. У 1884 році у Калуші побував Іван Франко, який виступав тут в Народному домі на літературно-мистецькому святі з лекцією про Самійла Кішку. На межі ХІХ-ХХ століть у Калуші постає філія «Просвіти».

У 1918 році, після Листопадового Чину, коли постала Західно-Українська Народна Республіка, калушани під проводом отця Андрія Бандери (батька Степана Бандери) роблять спробу визволитися з-під польської опіки. Вони майже безболісно взяли владу в свої руки. У місті було створено державно-повітове управління секретаріату ЗУНР, почала виходити газета «Голос Калущини», було організовано українську гімназію.

У 1920 р. Калуш разом з усією Галичиною знов офіційно потрапляє під владу Польщі, а у 1939 році – Радянського Союзу.

1 липня 1941 року калушани проголошують Акт відновлення української самостійної держави. 2 липня у Калуш увійшли угорські частини, які згодом передали владу фашистським окупантам. За наказом керівника калуського гестапо у місті було розстріляно близько 7 тисяч євреїв, чимало калушан вивезено на каторжні роботи до Німеччини. У відповідь на злочини завойовників Чорний ліс, що неподалік Калуша, стає партизанським краєм. Героїчний спротив підпілля тривав тут аж до середини 50-х рр.

На даний час в маленькому Калуші виробляється близько одного відсотка (0,72%) всієї промислової продукції України (за офіційними стастичними даними 2019 року). Історія розвитку промисловості міста сягає давніх часів.

Згідно з люстраціями (описами королівських маєтків) за 1565-1566 рр., в Калуші було десять соляних джерел і декілька у навколишніх селах. Біля Калуша, наприклад, була солеварня, що використовувала ропу трьох криниць.

У 1771 році калуські солевари мали 12 криниць. Тут працювало 33 ремісники (серед них було 5 бондарів). Біля солеварні стояла кузня, у якій виплавляли залізо і виробляли черуни для солеварень. Згодом австрійський уряд увів державну монополію на сіль і заборонив використовувати надра землі. Наприкінці XVIII ст. зменшується експорт солі і розпочинається процес закриття солеварень. Правда, у Калуші солеварня існувала до 1848 р.

Також слід зауважити, що з 1656 року в промислових умовах варили знамените калуське пиво. Воно славилося в Європі. Його в спеціальній тарі експортували до Польщі, Угорщини, Франції. Калуске «Цісарське» конкурувало з баварським, чеським, львівським пивом, і навіть сам цісар Австро-Угорщини залюбки смакував їм.

На початку ХІХ ст., у 1808 році, калушани, брати Фельчинські, започаткували в Калуші фабрику, що відливала знамениті дзвони. Злото дзвони Фельчиських здобували Гран-прі на світових виставках у бельгійському Льєжі (1927) і Парижі (1928). А 12 вістунів під назвою «Гармонія» були відлиті для одного з кафедральних соборів США.

У травні 1804 року під час поглиблення шахти біля Калуша були знайдені так звані «гіркі» солі – каїніт та сильвініт. І в 1867 році у центрі повіту, якому тоді належало 90 сіл, було засноване акціонерне товариство для розробки калійних родовищ. Тоді за два роки у Калуші збудували фабрику, що переробляла калійні руди. І з того часу започатковано хіміндустрію, яка набула свого найбільшого розвитку у 50-60-х рр. ХХ ст.

© 2006-2014 Офіційний сайт Калуської міської ради
Дизайн White Studio
Designed & Developed by Vasyl Zavalko